Свалка мыслей

Очень нужен такой. В последние дни часто вспоминаю сцену из последнего эпизода сериала. Это там где Магнусен бьет Ватсона щелчками по глазу и нагло смеется при этом. Мне кажется, что в той ситуации Шерлок сделал единственно правильный выбор.

Я веду цей репортаж з найцікавішого місця сьогоднішнього революційного Києва - з квартири Дмитра Різниченка. Поруч зі мною чашка чаю, дружина, діти (сплять) та коробка печива "Сузір'я".

Чому ми обрали саме цю локацію? Чому ми не в перших рядах, в центрі, під дощем, на "євромайдані"?

Перше. Ми вже знаємо, що мирні майдани ні до чого не приводять. Мирні майдани розганялися з бійкою ("врадіївський"), тихо помирали самі по собі ("мовний"), розпадалися в результаті домовленностей з владою ("податковий"), або просто існують без кінця і сенсу ("майдан на підтримку Юлії Тимошенко"). Отже, досвід нам підказує - у разі мирного сценарію результату не буде.

Друге. Ми певні, що "Взяття Зимнього палацу" теж не буде. Ми знаємо, хто наші вожді. У нас (можливо, поки що, молоді політики ростуть) нема вуличних лідерів, за якими б на штурм Адміністрації пішов натовп. Зате в нас є офіційна опозиція. Ми бачили дії нашої офіційної опозиції у дуже багатьох гарячих ситуаціях. Ми знаємо, як ведуть себе наші вожді, і вагомо припускаємо, що вони на штурм Адміністрації не підуть. І, до того ж ми відверто до кінця не впевнені, чи хочемо, щоб саме вони вели нас на барикади. А найсумніше - вожді не впевнені в нас так само, як ми в них. Під час мовного майдану навіть Литвин показував опозиційний характер майже місяць, все чекав бурхливої реакції народу, та не дочекався. Отже, вожді цілком вираховують, що коли їх потім судитимуть за спробу захоплення влади, ми їх залишимо, як залишили Тимошенко. Значить?.. Значить, силової спроби повернути важіль зовнішньої політики в сторону Європи теж нема чого чекати.

Тепер переходимо до причин цього майдану.

Всіх українців, які рушили в центр Києва та інших міст, об'єднує три спільні конкретні бажання:

1. Мати європейську мультивізу, шенген, право хоча б одним оком роздивитися, як же зблизька виглядає та омріяна Європа.
2. Бажання, щоб їм перестали сцяти в обличчя в посольствах ЄС.
3. Найзаповідніше - як казав колишній радянський зек, герой Анатолія Папанова ("Холодне літо 53-го"): "...Так хочеться пожити по-людськи, і попрацювати!"

Чи дасть все це Угода про асоціацію, через яку такий гармидер?

Не. Раніше. Ніж. Через. Десять. Років.

Найбільша проблема цієї Угоди - її талмудичний обсяг. Включаючи всі додатки, вона складає близько 2200 йоханих сторінок - цифр, дат і графіків. Тому її, природно, ніхто не читав. Якщо ж коротко, то вона зводиться до того, що продовж 10 (прописом - десяти) років Україна мусить привести свої стандарти до рівня, прийнятного в ЄС; в процесі впровадження цих стандартів будуть зменшуватися митні бар'єри. Європа має право в будь-який момент припинити процес, якщо якась з її комісій помітить невідповідність. І лише після десяти років, - можливо, припустимо, десь там, у туманній далечіні, - маячать політичні плюшки. Візи, бізнес, євро в кишенях. А поки що загальні положення Угоди нагадують різдвяну листівку: "...Сторони, користуючих принципами всього хорошо, заради всього демократичного, прямують разом до всього світлого, і т.д., і т.п.". Колись, може, дійдемо. А поки, підписавши Угоду, Україна опиняється в одному списку з Мексикою, Марокко, Південною Африкою, Чилі та іншими європейськими країнами, що уклали аналогічний договір перед нас.

Єдиний безумовний плюс, який може дати масовий рух на київських вулицях - його покажуть по CNN. І європейці в черговий раз побачать - народ України поділяє європейські цінності (а якщо якісь і не поділяє, то готовий потерпіти заради віз і євро). Та досвід першого, наймилішого нам майдану, - Майдану з великої літери, - показує, що європейці здатні безкінечно довго радіти за нас, та морально підтримувати у нашому світлому демократичному пориві.

Отже, сьогодні я вдома, з сім'єю та печивом. Радію активності громадян, які проміняли домашній комфорт на підтримку євроініціативи президента Януковича, підло зрадженої президентом Януковичем.

Якщо після прочитання цього маніфесту комусь стало трохи сумно - втіштеся. Згадайте, що президенту Януковичу зараз ще сумніше. Наше становище ні в яке порівняння не йде з ідіотською ситуацією, в яку він себе загнав.

P.S.
Відчуваю, треба уточнити важливу деталь, бо в коментарі прийшло багато незнайомих людей, і взялися мене вчити, як Батьківщину любити. Панове, на всіх тих "майданах", перелічених в пункті "перше", я був. Плакати тримав, гасла кричав, з міліцією бився. Я брав участь у більшості столичних протестних акцій, знаю, чого вони варті, і як вони робляться. Будь-ласка, залиште свої промови про громадянську свідомість собі.